Не плагіатом єдиним, або як завкафедри філософії статтю поцупив

У чому суть скандалу? Завкафедри Семикрас видав під своїм ім'ям у фаховому журналі коротеньку статтю на тему дослідження літературних пам'яток Київської Русі. І все було б нічого — отримав би чоловік чергові аплодисменти та й квит, проте згодом виявилося, що цар-то не справжній! Матеріал пан Семикрас взяв із сайту Ленінської бібліотеки — цю маловідому статтю написав аспірант Казанського університету. Недовго думаючи, завкафедри філософії просто переклав текст, замінивши "Древню Русь" на Київську, а "росію" — на Україну. Хитромудрі маніпуляції кандидат філософських наук проробив ще у 2021 році, але популярності у зв'язку з цією подією здобув тільки зараз.
Хто ж виявився хантером, який спіймав пана Семикраса на гарячому? На цей вчинок спромігся студент-випускник Інституту філософії імені Григорія Савича Сковороди при Національній Академії Наук України, Микола Федяй. Про це повідомив дослідник того ж вишу Олександр Киричко. Він же у своєму публічному дописі наголосив на тому, що подібний випадок являє собою не частковий, а стовідсотковий плагіат. До речі, це не єдиний ляп у кар'єрі Василя Семикраса. Киричко про нього теж згадав, тільки у іншому матеріалі, опублікованому в журналі Sententiae (“Сентенція”).

Подія набула величезного резонансу ще й тому, що пан Семикрас сплагіатив відомості з російського джерела. Зараз це виглядає особливо огидним та цинічним, хоча, заради справедливості варто нагадати — на момент інтелектуальної крадіжки війни в Україні ще не було. Враховуючи стовідсотковий плагіат, Василь Семикрас благополучно переплюнув усіх науковців та посадовців, коли б то не було звинувачених у подібному діянні.
Звичайно, ганебна подія не могла не позначитися на репутації Київського національного університету. Яка ж реакція чекала на суспільство від цього вишу? Дуже стримана. Керівництво зазначило, що обов'язково проведе службову перевірку і, якщо пан Семикрас та всі причетні до події виявляться винними, вони понесуть заслужену кару. Також представники КНУ додали, що не толерують подібні випадки і завжди горою стоять за академічну доброчесність учасників наукового та освітнього процесу.
Згадується відоме прислів'я про рибу, яка гниє з голови. Що тоді говорити про рядових студентів, якщо такі кричущі речі дозволяють собі люди з керівної ланки університету? Очевидно, що українській науці потрібне довготривале лікування, перегляд підходів до написання робіт та перевірки їх на плагіат, а також докорінна зміна пріоритетів. Тільки тоді в Україні зможе народитися та повноцінно існувати інтелектуальний прошарок молодих спеціалістів, з чистим, незабрудненим радянськими настановами, мисленням. Про це вже висловилося декілька відомих діячів від науки і суспільних організацій. Багато хто закликає не скидати все на плечі одного науковця, адже вся система не славиться чесністю і часто тільки імітує продуктивність.

Насправді, плагіат у науці — величезна біда колосального масштабу. І не тому, що хтось у когось скопіював відомості. Просто, якщо це робитиметься систематично, наука століттями топтатиметься на місці, не продукуючи нічого нового. Тільки уявіть — сотні ньютонів з року в рік наново відкривають закон тяжіння, а десятки котляревських без кінця переписують "Енеїду". Це ж готовий сценарій для антиутопії!
Якщо відійти від патетики та наблизитися до конкретики, то вчені в один голос пропонують підвищити контроль у сфері написання наукових робіт, а також уніфікувати суворі вимоги до системи перевірки текстів та інших матеріалів, включаючи в неї тільки якісні сервіси антиплагіату.